» » В’язень режимів

В’язень режимів




Тепер щороку в Україні, як і в інших країнах світу, 8 травня відзначатимуть День пам’яті та примирення, встановлений Указом Президента України П. Порошенка №169/2015 «Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни» від 24.03.15 р.
А День перемоги, як і раніше, будемо відзначати 9 травня.

Війна скалічила чимало людських доль. Ми поговорили з очевидцем тих подій – Антоном Гавриловичем Руднєвим, який на власному прикладі відчув ставлення до людини обох тоталітарних режимів – гітлерівського й сталінського.

Антоне Гавриловичу, дитинство і юність припали на важкі часи. Поділіться своїми спогадами.
На початку Великої Вітчизняної війни, мені було п’ятнадцять років. У жовтні 1941 р. Харків був окупований фашистами. Якось ми удвох із однокласником Сергієм Череватенком пішли на розбитий маргариновий завод, де з підірваних котлів ще витікав маргарин. Так ось, повертаючись додому через ліс, ми зустріли партизан.
Вони добували порох із гільз 150-ти міліметрових набоїв, залишених нашими відступаючими артилеристами. Цьому навчили й нас. А робили ми це так: набій вставляли в рогатину дерева, обережно розхитували, відокремлювали головку набою від гільзи й виймали з неї тол. Полотняні торбинки з порохом ми ховали у домовленому місці, звідки вони їх забирали.
У жовтні 1941 р., коли партизани підірвали німецький потяг з продуктами, ми з Сергієм стояли на варті. Нам доручили вночі вирити під рейками ямки та охороняти мінерів, які закладали підривний пристрій. Відтак між переїздом та станцією «Рижов» партизани підірвали німецький ешелон, який віз продовольчі товари в діючу німецьку армію. Наступного дня мене заарештували. Мабуть хтось із сусідів бачив нас на місці запланованого підриву та видав німцям. Я потрапив до гестапо, а Сергію вдалося сховатися – він вчасно втік із дому.
Спочатку відвезли в Харків, а в травні 1942 р. вивезли до Німеччини на автозавод «Боргвард», із якого я намагався втікати, але мене зловили й відправили у Бременську в’язницю, а пізніше – табір остарбайтерів (люди, яких примусово вивозили до Німеччини на різноманітні роботи). Там разом із іншими в’язнями працював, намагаючись виводити з ладу верстати. Допомагали нашим військовополоненим тікати із табору. Тут я познайомився із кримською татаркою Бакіровою та табірним лікарем Польовим, які очолювали рух опору.

В’язень режимів

Під час одної акції мене спіймали та помістили до Гамбургської в’язниці, а в лютому 1943 р. перевели до концтабору «Ноєнгамме» під №16508, де над в’язнями проводили досліди: випробували медичні препарати, брали кров, виривали здорові зуби, які пізніше намагались приживити без знеболювальних засобів, робили щеплення, після яких кілька днів трусило. Там ми працювали на розчищенні каналів. Робота тяжка, доводилось весь день стояти по пояс у холодній воді, витягати каміння, багнюку, сміття. Відпочити не мали права, інакше отримували гумовим шлангом по голові. Їсти давали баланду з брюкви (різновид капусти; 38 калорій на 100 грам), яку насипали нам у безкозирки, бо ні мисок, ні ложок, ми не мали. Наприкінці квітня 1943 р. мене серед інших відібрали на роботу до сталеливарного заводу в концтабір «Дрютте».Там я працював у команді «шміден», подавав під прес розжарені металеві болванки. У 1944 р. у дворі табору фашисти повісили Олександра Шевченка, друга-земляка із Пісочина за те, що він узяв без дозволу шматок шкіряної прокладки від преса, яка йому була необхідна для ремонту колодки.
У квітні 1945 р., коли почався наступ англійців, табір евакуювали. Усіх зігнали у високі відкриті вагони-пульмани, де можна було їхати тільки стоячи, така була тіснява, і повезли невідомо куди. Коли стояли на станції Целлє, почалося бомбардування авіацією й мене було поранено в ногу та шию.

В’язень режимів

Велика подяка товаришам, бо вони мене підхопили, щоб я міг рухатися, інакше охорона пристрелила б. Тих, хто залишився в живих, зібрали та погнали до концтабору під Ганновером – «Берген-Бельзен». Мене вразила неймовірна кількість трупів біля табору й по всій його території – штабелі з трупів, вкритих мухами. Одного разу я пробрався на кухонний блок, знайшов і поїв залишки їжі в котлі, та ще й попив трохи води. Від гострого болю в животі я знепритомнів.
Опритомнів у англійському шпиталі з крапельницями на руках. Коли мене визволили із табору, я важив 32 кг, ноги й руки були схожі на тоненькі патички, тіло, ніби обтягнуте шкірою, а на лобі літера «Т» (Tod – «смерть», смертник)...
Я був вражений піклуванням та медичним оснащенням англійських військових, які добре мене відгодували та швидко поставили на ноги. Поранених добре годували, навіть пригощали шоколадом, пропонували залишитись на їх території. Але моє бажання було одне єдине – їхати додому.

В’язень режимів

Наприкінці 1945 р. мене та таких, як я, переправили в радянську зону окупації. Нас привезли в фортецю посеред величезного озера, дали сокири, пилки, лопати та порекомендували тим, хто не бажає спати під відкритим небом, будувати собі бараки. Там нас і перевірили працівниками НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ). Харчувалися ми там, як у німецькому концтаборі.
У жовтні 1945 р. я був уже в Пісочині. Мати спочатку навіть не впізнала, але потім обійняла та прийняла. В 1947 р. отримав повістку із військкомату та був направлений на відновлення шахт Донбасу у Луганську область. Пізніше направили до Сибіру на лісоповал.
Не було в мене ні дитинства, ні юності.
Артем Фисун
svadebnet.ruknig5.ru

Теги: Режим, доля, випробування, комунізм, фашизм, знущання, відданість, людяність


   Залиште ваш відгук

  • FACEBOOK
  • В КОНТАКТЕ
Заблоковано !!!

Контакти «ГО–«Альтернатива»»

Помічник депутата Харківської обласної ради: Станіслав Шапарь (095) 191-17-33.
Депутати Пісочинської селищної ради Олександр Тищенко (067) 741-33-91; Людмила Кісєльова
(099) 276-01-54.
Депутати Харківської районної ради: Артем Фисун (095) 671-17-22; Артем Костецький (067) 573-71-03; Дмитро Куріло (050) 532-28-50.
Депутат Харківської обласної ради: Віктор Кисіль (050) 956-18-08.

 

Наш E-Mail: